Погляд «людиникомунізму» на сьогодення і шлях у майбутнє

 

            Як часто ми чуємо від людей, хто пережив чи чув розповіді, що їх вабить Радянський Союз. Навіть сьогодні, коли на сході розпочато АТО у 25 річницю невмирання України, де до лав «терористів» (сепаратистів) огульно скинуті, в першу чергу – робітники великих промислових підприємств, які через євроінтеграцію мають втратити робочі місця. Продукція, типу крокуючих екскаваторів від Краматорських машинобудівників, в силу гігантських розмірів орієнтована на величезні кар’єри, як то Новокузнецький залізорудний комбінат відкритого способу добичі копалин. Аналогічних прикладів гігантоманії для українського сходу – хоч відбавляй! Тільки метушня із газом не дає можливості оцінити справжні еквіваленти взаємних розрахунків Україна – Росія – СНД. Прикро при цьому бачити скептичну посмішку респондента, а то й репортера, які зачаровані світовим лібералізмом, в ідеології якого особа, індивід, вирваний з родини для максимальної його експлуатації, під час розмови про позитиви СРСР. І в той же час всі прагнуть манни від нашого керівництва держави.

Держава ж є механізмом захисту приватної власності. Але при всіх чарах капіталізму із навалою закордонних товарів на прилавках магазинів чи лотків, головними здобутками українців є совість і відмінна, від загальноприйнятої у світі, точка зору. Маючи можливість співставляти, при прагненні кращого, радянська освіта і виховання дозволили зробити висновки. В цьому і є сенс, відомого з радянських часів «виховання» людини комунізму: що в інших умовах, періоду адаптації до Світу після років самоізоляції, така людина зможе знайти шлях у майбутнє. «Небесна сотня» і сотні павших, з обох боків, на сході України нащадків трудового селянства й робітничого класу свідчать, що людей ошукали західними гаслами про заможність поодинці, але в першому бою загинули діти з юридичною освітою, які й не звикли цінувати вагу слова.

Шок заангажованого суспільства-глядачів від демонстративного побиття студента бійцем «беркуту», який захищав власність приватну, не дотягує за цинізмом прикладу виховання шанування приватної оселі власником нічного кафе під Богородчанами, в якому ним же закриті на ніч дружина й донька. Проходячи повз кафе ніяк не збагнеш: працює воно чи ні. І варто лише захтіти сірника, торкнутися ручки дверей під яскравим ліхтарем, що манить здалека, як на дзвінок мобільного, вже мчить 5-тонна вантажівка із амбалами у кабіні і, ледь живого від побиття, тебе кидають ще й у «воронок»… А потім звичайна процедура: відбитки, протокол, акт. Спробуй ослухатися, і все почнеться знову, за гірших обставин… А так тобі просто припишуть дрібне хуліганство..?

            За Конституцією України верховенство права за приватною власністю. Та проблема не у власності, а у парканах. Адже для спільного не потрібен власник, а достатня лише довіра, і вміння розподіляти відповідальність, а задля цього потрібна мова, нова, вдосконалена (при всіх суперечностях), бо на сході що думають, те й говорять, а що говорять – те й роблять. А на Прикарпатті ж: думають одне, говорять друге, роблять третє. Може тому сколихнули мене слова-вивіска над входом у дитячу бібліотеку в Коломиї, де викарбувані дві із восьми строк вірша Ужгородських «Карпат» видання 1967 року, бо майже сім років прагнув заснування Технологічного Парку «Новітнє село» та впровадження Загальнодержавної комплексної соціально-економічної програми «Новітнє село через децентралізацію трудових ресурсів регіонів», що орієнтована на воз’єднання родин і спільне комфортне проживання чотирьох поколінь у одній оселі, чого прагнула майже третина сімей (за статистикою Міністерства сім’ї, молоді та спорту за 2010 рік). Тарас Мельничук з барельєфу промовляв: «Мені не треба десять сонць, живу тобою Україно!» Непізнаного надто багато, але світова масова культура нарощує темпи біготні в нікуди.

Прикриваючись словоблуддям під словосполученням «корупція» пора відверто, у голос, сказати, що всіх псують гроші готівкові, в першу чергу – пенсійні. Та достатньо всі пенсії зробити картковими, без обмеження заробітної плати пенсіонером чи інвалідом, надавши їм робочі місця, і про слово «корупція» почнуть забувати. У захваті опинився я, стоячи під червоною калиною-глодом, що заввишки у десять поверхів довколишніх житлових споруд Кривого Рогу. Щойно возложивши букети з одинадцяти квіточок, якими в цю пору всипана вся земля, до трьох монументів: Монументу загиблим на площі Перемоги, Монументу загиблим шахтарям та Алеї Слави, біля якої зібрав у, щойно придбаний, пакетик, із привітанням до 8 березня, пригоршню червоних плодів, які розсипано по величезній території у 100 на 100 метрів площі біля обласної лікарні. Не менший захват я отримав й від ініціатив соціального партнерства по розвитку торгової мережі «АТБ» та благоустрою мікрорайонів. Не дивно, що реклама ТМ «АТБ» з телеекрану так вабила українця, де словосполучення «А Тебе» було доречним і його розумінням, і тлумаченням, і прихованим змістом. Ми живемо по-новому…

            Всі роки Незалежності нам допомагають з реформами радники від ЄС та США, що мали власні кабінети у кожному міністерстві та відомстві (адже до 2006 року на різних посадах працював на державному підприємстві). Тож знаю це із перших вуст. Зараз США активно допомагає у проведенні АТО (може прагне долі у видобутку сланцевого газу). Та може спочатку треба почати відверті перемовини на засадах двомовності з питать протистояння у суспільстві, коли передвиборний заклик Президента України «Жити по новому» буде адресований саме йому, а не народові, бо знає, що новітнє село газу не потребує (Проект і матеріали Програми «Новітнє село» ним вивчалися у період очолення Міністерства економічного розвитку та торгівлі). Адже заклики «Героям Слава!» та «Слава Україні!» - чи це не той самий «одобрямс», а ламати завжди легше. То може треба вже зараз почати зводити на селі автоматизовані міні-ферми й міні-виробництва з переробки молока, обладнання для яких планувалося виробляти на Луганщині. У таких міні-комплексах, у кожному селі, селяни тримали б своїх корів й телиць, для яких не потрібен виокремлений власник, а достатньо балансоутримувача. Колективної власності за законами України не існує. А хіба потрібен таким міні-комплексам директор, адже автоматизація зовсім не означає придбання енергоносіїв. Залишилось почати говорити правду, відверто, та й розуміти сказане.

То ж почнемо з житла. Потреба у вільній робочій силі та її міграції сформували поняття квартири, чим закріпили розрив сімейних зв’язків. Сучасна світова криза – є кризою перевиробництва, кризою моралі, кризою сімейних відносин. Десятиліття становлення нової України в очікуванні привабливих інвестицій показали неспроможність руху вперед без вирішення проблем села, проблеми батьківства та виховання молоді. Сучасний розвиток технологій дозволяє докорінно змінити уклад життя на селі через створення умов комфортного проживання в одній квартирі чотирьох поколінь. Існуюча на Заході тенденція до коттеджного способу поселень, яка всліпу копіюється забудовниками довкола столиці, обумовлена великою різницею у доходах і ніде не застосовується до більшості населення. Через високу щільність населення в Україні вже сьогодні деякі села розкидані на десятки кілометрів, що створює значні транспортні та комунальні проблеми. Практика сліпого перенесення принципів міського будівництва квартир на селі не прижилася через повну невирішенність соціально-побутових умов сім’ї та якості проживання.Практика створення великих «селоутворюючих» сільсько-господарських комплексів та виробництв має позитивну тенденцію розвитку. Та тільки досвід сусідів з розвитку молочних міні-ферм та міні-заводів дозволить державі, за рахунок впровадження енергозберігаючих заходів, поставити «на поток» зведення міні-комплексів із забезпеченням мешканців села повним асортименомжиттєвонеобхідних молокопродуктів, із реалізацією надлишків, завдяки вищій рентабельності.

            Серійне впровадження на селі комплексної хутірської забудови із зведенням багатоквартирних автономних будинків, що об’єднані у єдину енергомережу із молочною міні-фермою на 45 дійних корів і міні-молокозаводом переробки 1000 кг молока, забезпечить суттєво вищу якість життя та умови добровільного з’єднання родин. Хутірська забудова забезпечить вирішення транспртної проблеми. Принципи енергозбереження, закріплені патентом України №40183 «Комплексна система забезпечення побутових і технічних потреб багатоквартирного автономного будинку», в поєднанні з «ноу-хау» щодо теплової ефективності будівлі, забезпечують найкращу ефективність використання нетрадиційних джерел електроенергії і повну відмову від використання природнього газу. Впровадження при комплексній забудові біотехнологій забезпечить високий рівень екології довкілля і гармонізацію життєвого середовища.

Програма «Новітнє село через децентралізацію трудових ресурсів регіону» отримала схвалення на державному рівні. Одночасно вона потребує розвитку машинобудівної галузі промисловості України для виробництва низьковольтного силового електронного обладнання та перетворювачів, нетрадиційних генераторів та джерел електроенергії, високоефективного кухонного обладнання та холодильної техніки на менш витратних принципах дії, широкого залучення для побуту вуглецевих тканин та вуглепластиків, технологією виготовлення яких володіє Україна. Доречним було б і відродження Львівського заводу газової апаратури, обладнання якого відзначалося високою надійністю, для роботи на біогазі, що виробляється з каналізаційних стоків 15-ти квартирного будинку, у біореакторах, в межах технічного поверху. Впровадження нових швидкісних принципів житлового будівництва через поточне використання бетонів марки 600 та 700 при зведенні на селі багатоквартирних автономних будинків, в проекті яких передбачені всі необхідні приміщення (комори, гаражі, майстерні), дозволить на більш високий рівень підняти сімейний фактор як основного джерела виховання наступних поколінь, забезпечення роботою вразливих верств населення, відродити справжню українську сім’ю й відродити Україну.

Тож замість грандіозних віче і чисельних жертв АТО пора зупинитися, і спробувати зрозуміти, чому перше Євангеліє «Нового завіту» проголошує першопричинність слова і його значення у долі України. Мало хто в Україні, і за її межами, цей біблійний вираз відносить до проблем сім’ї, батьківства і дитинства. Дехто свідомо замовчує цей зв’язок. Багато хто в Україні знав про сталі чоловічі традиції міста Миколаєва, в якому гармонійно існували мовні традиції Росії та України, де мові мешканців характерний правильний, виважений, шанобливий і дбайливий підбір слів при спілкуванні, особливо з особою протилежної статі. І такий підбір слів не лише запорука щасливої долі сім’ї та шлюбу, а й відкрита дорога у довге щасливе життя. …І найкращий лікар, особливо від «чоловічих хвороб», для лікування яких світова фармацевтика виробила безліч «Супер…» і т.п. «ліків». На порозі нової ери у житті людства більш важливим є не погляд у минуле, як того прагнуть І.Фаріон, Д.Гринчишин та інші, а зосередження уваги на розвитку мови як засобу спілкування і порозуміння, в першу чергу на рівні родини, на рівень якої державою перенесено основний важіль виховання наступних поколінь. А в такому відповідальному ракурсі всі спроби сприйняття мови, як гру слів, доцільно відкинути. Найбільш актуальне це для Державної Української Мови.

            Місяць тому в ефірі радіостанції «Свобода» біля години тривала дискусія на тему піднесення української мови із недвозначними натяками на неправомірність Закону України «Про засади державної мовної політики». Людина-респондент, приїхавши 20 років тому із Сибіру в Україну, не знаючи українську мову, почала її вивчати і зараз безапеляційно заявляє про недосконалість російської мови порівняно з українською. Один з респондентів висловив твердження про суржик, як мовне з’єднання російської й української лексики. Та попри всі такі розмови і «Свобода», і палкі захисники академічності української мови далекі від сутності Державної Української Мови, яка мала б покласти край чварам у багатонаціональному українському суспільстві, особливо на фоні об’єднавчої, між Заходом і Сходом, місії України.

            Тож для початку декілька відомих тез. В основі російської мови – слово друковане. «Прорубуючи вікно» у Європу і Світ, за поданням Петра І, російська мова збагачувалася іншомовними термінами, і велич російської мови як у міжетнічному порозумінні, так і в спільному із Світом науковому і професійному визначенні слів, витонченій фразеології. А згодом і Катерина ІІ запросила до Росії німців як вчителів-просвітян, і як посередників. Про їх посередницьку роль – трохи пізніше. Українська ж мова – переважно розмовна і, в силу тривалої боротьби за власну державність, - ще й ізольована, самобутня, а від того, в більшості випадків, малозрозуміла, може тому й так багата синонімами тих чи інших понять, уособлених численними виразами схожих за змістом слів. Може тому побутує твердження, що де два українця – там три гетьмани. Яке ж тут може бути примирення, а тим паче любов. Не говорячи вже про стосунки чоловіка й жінки, котрих Бог створив рівними (за своїм прообразом), та в наш час, на рівні гендеру, між якими існує суттєва нерівність.

Півроку тому в «прочтєніях» радіоканалу «Релакс-радіо» почув вислів ізраїльського письменника АлюсаОза: «Дружба між чоловіком і жінкою (не в розумінні подружньої пари) – річ доволі рідка і набагато більш дорога, ніж любов: любов, за сутністю, річ доволі груба і не надто витончена порівняно із дружбою. Дружба уособлює в собі і певну душевну витонченість, і щире вміння вислухати, і досконале відчуття міри». Не випадково мною зроблено вставку при перекладі з російської висловлювання, яке зачепило багатьох слухачів, особливо жінок. Адже для багатьох жінок любов – облуда. Адже з давніх часів жінка прагнула обрати за батька своєї майбутньої дитини фізично сильного і розумово здорового чоловіка. Не дивно, що російська мова звеличує чоловіка, мужа, відсуваючи жінку на другий план. Українська мова ж звеличує жінку-матір. Поклоніння перед її муками народження та виведення у світ нової людини відзначено численними статуями Діві Марії на заході України.

Та не випадково вся країна здригнулася від звістки про жорстоке згвалтування дівчини, у тому ж Миколаєві, славетному місті корабелів, де як ніде в Україні шанували жінок, не залежно від віку. Приємні враження залишили висловлювання екіпажу однієї з маршруток, у стареньких ПАЗах, першого покоління, про їхню безпеку саме для перевезення жінок. Адже, коли з моря подув холодний мусон, в новенького «Богдана», що так подобається Івано-Франківцям, за один круг міським маршрутом розсипалося шасі. І там не побачиш дитину на окремому сидінні, як і жінку, що стоїть, чи пенсіонерку, що платить за проїзд. Така шана жінки формувалася й німецькою діаспорою Миколаєва. Та треба хоч трохи знати історію, аби зрозуміти – звідки корені тої діаспори, що несла миротворчу місію на фронті взаємин протилежних статей суспільства. Вони з тих земель повз Волгу, яким хліб України 1932-1933 років врятував життя, потомків німецьких родин з часів Катерини ІІ. Вісім років тому донька, навчаючись у безкоштовній магістратурі університету Бремерхафена, познайомилася із Сашком, з того ж Миколаєва. Його батьки за програмою об’єднання родин приїхали до бабці, що родом з берегів Волги (адже Україна під тиском націоналістично налаштованих патріотів і заокеанських радників визнала голод тих років голодомором!). От і скінчилося німецьке посередництво, між чоловіками і жінками, і в Росії, і в Україні. А що ж далі?         

            Найважливішим, об’єднавчим між заходом і сходом, є українське слово «кохання». ВахтангКабуладзе: «Найважливіші людські переживання натомість можна виразити лише метафорами. Кохання – це метафора. Вона надає певним щоденним жестам, рухам, словам і вчинкам універсальний сенс, що його не можна звести до цих конкретних жестів, рухів, слів і вчинків. Вимога однозначності зводить нанівець сенс кохання, перетворюючи його на товар, що має на ринку певну ціну». Здавалося б є позитивним на противагу російському слову «отношенія» вжиття українською мовою синонімів: «відносини» і «стосунки», але якраз в питаннях порозуміння між чоловіком і жінкою, особливо поєднаних любов’ю, це вносить суттєві перепони, адже поняття «отношенія» багато ширше, охоплює весь комплекс різних за вагою значення взаємин. Коли жінки любовні почуття відносять на рівень душі, чоловіки ж, в переважній більшості, - на рівень «гріховніх» стосунків. Чи не тому Степан Харлан, дописувач одного з російськомовних видань, «Теорію українського кохання» М.В.Томенка грубо зводить до рівня еротики і сексу. Особливо гостро відчуваєш цю різницю у розмовах із вихідцями Карпатських гір, передусім із гуцулами, для яких слово «кохання» напряму пов’язане із чуттєвими, інтимними стосунками з коханою.

            З розмови із захисником української мови: «…треба вклонитися жінці, бо вона тримає три кути в хаті…», …а то й всі чотири, як батько в бігах. Легко бездумно вештатися по світах у погоні за грошима, а потім ще й продавати своїм нащадкам вкрадене в тебе ж, через твою щирість, та подане у гарній обгортці твоїми ж панами. Блиск срібла затьмарює очі, особливо коли проблеми виховання дітей тебе не обтяжують (на то є жінка, матір). Вона нагодує…Багато схожих батьків «мають роботу», від якої частенько дружина бездумно витрачає гроші та їздить у дорогому авто. А діти мають нервові розлади. Адже вони, як ніхто, відчувають загальну байдужість до їх долі, за горами «памперсів» та фото «коханих малюків» на шпальтах яскравих журналів. Та яка користь нащадкам від тої «роботи», передусім байдужих до чужих дітей «батьків». От і тікають від відповідальності хоча б ще за «один кут» ті, хто за своїми «роботами» забув про справжній «труд»: труд пахаря, труд вихователя, труд слюсаря чи верстатника… по закордонах, дивуючись просуванню на західні землі України донечан та луганчан, для яких розмитого поняття «праця» ніколи не існувало. Легко «валити ліс» на півночі Росії або «давати чотири норми» на фарбуванні, заручившись підтримкою майстра та завскладом. А потім, відкривши власний магазин біля школи, уповатися своїми здібностями з обдирання сусідів, через жагу дітей до ласих тістечок та напоїв.

Та рішення просте: замість розмов про любов, треба кохати і власним прикладом вчити дітей вмінню відчувати це високе почуття. А таке одній жінці не по силах. Бо в коханні обоє рівні, а де нема рівності – нема й кохання. Прикрість принижуючого висловлення АлюсаОза про любов у стосунках чоловіка й жінки в невизначеності терміну та розмитості поняття. Навіть слова «дружба», адже російською – це поніманіє (сопереживаніє, співчуття), коли як українською – дружба передбачає розуміння, й пошук шляхів усунення проблеми. І тільки українське, точніше – гуцульське, тлумачення слова «кохання» - спроможне внести лад як в українські, так і в російські, і не тільки, сім’ї.

Маючи нагоду, об’їздив усі регіони України, вивчаючи попит і спілкуючись з людьми. І дійшов висновку, що вся суть протиріч саме у материнській мові. І проблема в тім, що виховані матерями діти у часи буремних змагань, здебільшого без батьків, так і не змогли привнести в наш вік мужність і силу своїх батьків, їхнього слова. І ця проблема значно ширша питань двомовності. М’яка українська мова, мова споконвічних захисників своїх кордонів, привнесла в українські словники слово «кохатися», яке за брутальністю не поступається російському матірному аналогу, нівелюючи високість почуттів, прихованих за словом «кохання». Виховувати ж вмінню кохати треба з пелюшок. А для цього дитина б ніколи не мала б чути сварок між батьками, чи то приниження гідності будь-кого в очах дитини. Адже ніхто так болісно і гостро не сприймає образу чи приниження когось з батьків, як дитина. А це можливе лише за умови суцільних компромісів між батьками. Та компроміс можливий лише між рівними: як у ролі батьків, у ролі вихователів, так і у справах любовних. Спори, навіть між пов’язаними любовними узами, з того чи іншого приводу неодмінно виникають, та потрібна справжня мужність, з піклуванням про молодших в першу чергу, знайти спосіб розрішенню спірних питань взаємостосунків поза зоною досягнення спостережливою і чутливої пари очей та вух дитини.

            З давніх часів, на просторах Гуцульщини, закохані «любилися» поміж собою (за висловом вчительки, яка  у 1946 році була направлена на роботу у гуцульське село). Усамітнившись у гаю чи серед високих трав численних галявин довкола села, за численними милуваннями, розмовами, мріями і фантазіями люблячі серця знаходили шляхи порозуміння. А потім ставали на рушник перед образами, відкриваючи для себе дорогу у кохання довжиною у життя. Тож не випадково гуцули під словом «кохання» розуміють інтимні стосунки люблячих сердець, коли важливо не тільки уважно вислухати, а й зрозуміти душевне прагнення чи біль, і тактовний підбір слів у розмові швидше загоїть рани (адже слово – не горобець, а як багато розбитих сердець через тих «горобців»). Та найважливішою ознакою кохання є довіра і відчуття єдності за словом «ми». Може тому у росіян жінка за чоловіком, а в українців – чоловік за жінкою, що нема між ними того дорогоцінного «ми». Бо «кохання» начебто похідне від «кохати». В польській мові – це можливе, в українській же, а тим паче в Державній Українській Мові, не має місця похідному. І тлумачення слів мають нести вантаж відповідальності і порозуміння, а не сваволю і облуду.

Не випадково мною наведений приклад вживання слів «отношенія», «стосунки» і «відносини», бо Державною Українською Мовою слово «кохання» мало б мати чітке визначення, як «інтимні отношенія люблячих сердець протилежної статі, поєднаних пристрастю», бо тільки застосування російськомовного слова дає можливість визначити ту багатогранність ніжності, любові і відповідальності закоханих, що так зневажливо нівелюється ізраїльським автором. Адже високість почуття «кохання» не передати навіть правильним наголосом вжиття слова «любов» між чоловіком і жінкою, між парубком і дівчиною, між батьком і матір’ю. А в такому ракурсі виважене з’єднання, симбіоз двох величних мов, органічне їх поєднання у єдину Державну Українську Мову, мало б дати Світу взірець сімейного порозуміння та родинного виховання наступних поколінь прикладом взаємного шанування, любові і поваги, давши підставу і для дружби, і для любові до ближніх, й не тільки. І для довгої дороги у щасливе майбутнє багатьом «МИ».

Доречним було б і привнесення в україномовне середовище слів російською, що несуть собою відчуття піднесенності. Андже якою важкою є ноша, яку Ти взяв на себе, а ще важче – як її на тебе поклали. Але яку гордість і легкість відчуває той, хто «возложив» на себе відповідальну справу і обов’язок люблячого чоловіка, дбайливого батька і тактовного вихователя, і піклувальника. Адже, як не прикро, при всій мелодичності української мови, через тяжкі випробування, що витримав український народ, так мало в ній піднесенності, торжества. Отож доцільним було б вжиття Державною Українською Мовою симбіозу: де в одному рядку тлумачного словника були прописані слова українською абеткою мовою українською, і мовами національних меншин у вигляді:

            «Чорниця, Черніка, Афени»

                        …

                        «Отношенія, Відносини, Стосунки»

                                   …

                                   «Возлагати, Доручати»

                                               …

            І тільки слово «Кохання» не мало б симбіозу!

 

            Надихати Україну позитивом варто з гімну. Не випадково, другого дня жалоби за «Небесною сотнею», респондентка з Харкова в ефірі 112.UA висловила тезу «У Гімні України присутнє слово «ще не вмерла», от країна і не вмирає, і не живе». Прикро що чоловік, ведучий, її не зрозумів. Україні дуже потрібне позитивне мислення. Бо тільки позитив у мисленні, у вчинках, у словах дозволить скласти зброю і порозумітися. Нема дивного, що у першу Чеченську війну «за свободу» проти Росії, на боці чеченців воювали українські батальйони. Що ж дивуватися, що на сході на боці російськомовних бійців, «відстоюючи мовну гордість», кладуть голови відчайдушні чечени. А Спікер і Прем’єр у одну дудку співають: «…в Україні нема мовних проблем».

            Словники Державної Української Мови, розроблені Інститутом Української Мови НАН України дозволять відкрито, ширше глянути на Світ, та й на себе в ньому. Усунути недоліки легше, коли розумієш де вони і в чому, коли поняття дружба трансформоване у добросусідство прийде на заміну високим частоколам, і мир та злагода запанують у славній ВКРАЇНІ.

 

Література:

1.     Закон України «Про засади державної мовної політики».

2.     Проект ВВС.102-02-2012 «Автономний 15 квартирний житловий будинок».

3.     УДК 81.27.00.161.1/.2.045.05 «Державна Українська Мова».