Баба Параска, баба Палажка та інші баби
Хто користуватиметься електронними словниками української мови? Автори проекту колись ставили перед собою таке закономірне запитання й абсолютно реалістично окреслювали цільову аудиторію. На Українському лінгвістичному порталі ще й досі можна прочитати, що розроблена Інтегрована лексикографічна система «Словники України» стане «незамінною в комп’ютерному діловодстві, навчанні української мови, редакційно-видавничій діяльності та проведенні лінгвістичних досліджень». Незамінною — можливо, надто категорично сказано, але знадобитися електронний словник може саме у цих сферах.
Завважте: основні розділи словника — парадигма слова (відмінювання), транскрипція, фразеологія, синонімія та антонімія. Вони підготовлені за п’ятьма словниками, які Український мовно-інформаційний фонд видає у серії «Словники України». Їх легко впізнати завдяки принту «АБВ» на обкладинці.
Складний в опануванні родовий відмінок із масою винятків, клична форма, яка важко дається секретаркам, написання власних назв, правила спрощення і подвоєння та чимало інших — для подолання труднощів такого роду потрібен граматичний довідник та орфографічний словник. Відкрити комп’ютерну програму, набрати потрібне слово в рядку «Пошук» і зайти в потрібний розділ — усе, що вам доведеться зробити. Крім орфографічного, можна скористатися і фразеологічним чи синонімічним словниками, в основі яких — двотомні видання (словник антонімів відчутно менший). Отже, такий зведений електронний словник — це допомога редакторам, лінгвістам, журналістам тощо.
Проте ці словники самі не візьмуться за перевірку орфографії і не запропонують перекласти текст з російської, як це роблять програми «Рута» чи «Плай». Лексикографічна система «Словники України» — це електронна версія п’яти книг, у якій так само доведеться шукати потрібне слово, щоправда вже не гортаючи сторінки. Тому можна зрозуміти, що коло охочих придбати і користуватися електронними версіями словників — в умовах ринкової конкуренції — досить обмежене. Як небагато, відповідно, і людей, які в повсякденному житті користуються згаданими словниками.
Ініціатива нав’язати кожному покупцю комп’ютера «Словники України» прикривається благородним завданням розширення сфери функціонування української мови — про це йдеться в пояснювальній записці до законопроекту, внесеного В. Литвином. Слід визнати, що розробники до певного моменту не ставили перед собою такої масштабної мети — вони помірковано оцінювали завдання і перспективи свого проекту. Та й про яке розширення сфери застосування української мови йдеться? — ми ж не українізуємо операційну систему. Ми просто додаємо на комп’ютер ще одну програму. Власника комп’ютера можна примусити заплатити за диск, але чи користуватися словниками — це вирішуватиме він сам, звісно, за умови, якщо хоча б інсталює програму.
Український мовно-інформаційний фонд гарантує, що словники, які він видає, відповідають нормам сучасної української мови і чинного правопису. Фонд самостійно підготував орфографічний та орфоепічний словники. Крім того, фонд також займається видавництвом словників синонімів і фразеологізмів, раніше укладених Інститутом української мови НАН України та Інститутом мовознавства ім. О.Потебні НАН України. Ці інститути офіційно не беруть участі в проекті «Словники України». Отже, за зміни і доповнення, та й загалом за якість словників має відповідати вже видавець — Мовно-інформаційний фонд, що отримує держзамовлення, фінансування і видає та, певна річ, продає словники. Саме йому треба адресувати запитання на кшталт такого: «Чому ВІЛ є незмінюваною словниковою одиницею, а СНІДу дозволено мати закінчення?»
Словники (паперові чи електронні), вочевидь, не вирішують правописних проблем, вони їх лише унаочнюють. Наприклад, Гете, відповідно до транскрипції, нам пропонують читати як [Ґете] — отака поступка прихильникам літери «ґ». Зрештою, Володимир Широков, директор<