Зоя Дудник, Юрій Мосенкіс

ФОНЕТИЧНА СКАРБНИЦЯ МФА

(матеріал до спецкурсу “Актуальні проблеми сучасної філології”)

"Мова та історія". – К., 2003. – Вип.65.

Ідея всеохопного відображення фонетичною класифікацією особливостей творення звуків з усіх мов світу є одним із надбаннь нашої цивілізації. Спроби впорядкування фонетичних засобів мови знаходимо в різних способах побудови алфавітів (структурі, зображенні та назвах літер) таких, наприклад, мов, як санскрит, корейська, латинська, а розвиток таксономічного осмислення системи звукових засобів простежуємо за наслідками створення фонетичної транскрипції різних ступенів деталізації[1]. Сучасна класифікація звукотипів засобами міжнародного фонетичного алфавіту (МФА[2], або IPA) узагальнює дані приблизно про 600 мов світу[3]. Базовими для такої класифікації залишаються артикуляційні ознаки звуків.

Потреба впорядкування фонетичних одиниць мови і вдосконалення класифікаційних принципів підживлюється двома шляхами. Перший, на основі виділення розрізнювальних ознак звуків, дозволяє визначати мінімальний фонемний інвентар, тобто інвентар фонетичних засобів лексикалізації та граматикалізації. Другий, на основі опису типових артикуляційно-акустичних дій, обумовлює включення до інвентаря важливих для акустико-артикуляційної бази (вживання та реалізації) характерних або основних артикуляцій, незалежно від їхнього розрізнювального навантаження[4]. Класифікація МФА є спробою несуперечливо поєднати ці підходи на рівні структури та норми. Ентузіастом удосконалення класифікаційних принципів для повноцінного відображення сегментної організації людського мовлення у першій половині ХХ ст. був Л.В.Щерба[5]. Таким ентузіастом залишається американський лінгвіст П.Ладефогед (Лос Анжелес)[6]. Значна увага приділялася й приділяється практичному вивченню і теоретичному осмисленню міжнародної класифікації звукотипів фонетистами Ленінградського, а нині Санкт-Петербурзького університету: Л.Р.Зіндером, М.І.Матусевич, М.В.Гордіною, Л.О.Вербицькою, Л.В.Бондарко