ПРО НАЗОВНИЦТВО

ПРО НАЗОВНИЦТВО

Роман МАЦЮК

Треугольник понятнее ромба для каждого, го­во­ря­ще­го по­русски. Заставляя детей му­чить­ся с иноязычными „файлами“ или „бай­­та­­ми“, мы автоматически создаём среду ба­к­сов и киллеров, за чем следуют пред­по­сыл­ки тех­но­ло­ги­чес­ко­го от­с­та­ва­ния.

(В. И. Арнольд, „Успехи физических наук“, том 169, №12, 1999.)

БРАК ВІРИ

Українським фахівцям, залюбленим у західну цивілізацію, хочу звернути увагу не так на рівень її досягнень, як на властивий їй дух САМО­ДО­СТАТ­НО­СТИ. Багато людей подивляють психологію Німця чи Англо-Сакса, та мало хто зверне увагу, що, коли Італієць пише „forte“ в опері, а дитина в Англії на лекції фізики пише “f=m•a”, то вони пишуть рідною мовою (force=mass•acceleration). Не маю най­мен­шо­го наміру аґітувати за переписування підручників з фізики. Не мусять наш діти в школі писати „с=г•р“ (сила=груда•розгін). Але мусіли‑б лінґвісти здати собі справу з того, що якась‑же має бути ріжниця між суспільством, яке нутром творить, спонтанно, від себе, для себе, ще й по-своєму називає, – і суспільством, яке тупо мавпує та незрозумілим для себе самого чином формально переписує чужі назовництва. Не місце тут розправлятися про походження західних літературних мов, про освітню ролю католицизму, про співвідношення між абстрактно-аналітичним та конкретно-художнім мисленням, про переваги та недоліки символізму і мотивації у назовництві. Але є фактом, що Чехи від порівняно недавнього часу (1920^і роки) називають артистів умільцями, а театр – дівадлом. I нічого їм за те не є. Думаю, що на́рід цей буде жити.

Мені заперечували добрі знайомі, що, мовляв, ми запізнилися з впровадженням чеського досвіду відродження мови, винаходу власної термінології. Щасливий єсмь, що не йняв‑єм віри тим зневіреним „прагматикам“. Нині не лиш Поляки чи Французи наново починають лінґвістичну борбу, але от недавно довідався-м, що й Німці геть вигнали зі свого компутера англійську мову. Навіть слово E-mail замінили. Ніхто, отже, не може знати, як обернеться доля. З чим Україна дійсно запізнила, – то це з обожнюванням американської відміни англійської мови (у побуті та техніці; чиста наука – справа иньша). В Европі засилля англійської мови почалося після війни, у нас – нині. Освічена людина не повинна забувати, що уніфікація (з'одначення) просто не може не супро­во­джу­ва­тися диверсифікацією (урізноманітненням). Інакше людство (як, зрештою кожна самореґульовна складена система) вмре. З точки зору соціяльної психології (коли хочете – нехай вам буде і „со­ці­о­ніки“) справа з тим безпорадним „запізненням“ виглядає іще простіше. Одні люде вічно гадають: як‑то воно буде, „ку­ди ві­тер повіє“, і як‑би то їм вдало скористатися  з політико-соціяльних об­ста­вин. А другі́ люде ці обставини створюють. Для СЕБЕ.

Аґресивність мови у називанні на свій лад нових (хай навіть спроваджених з иньших мов) понять – критична умова її живучости. Якщо немає аґресивности своєї мови – її заступає аґресивність чужої. Мало того, що, скажімо, ро́сийська чи польська мова має багато запозичень із західних мов, то українська до цього ще й докладає: з одного боку, природними стараннями Iнтера (се в мене друга назва для означення гуртом: і раси покручів–песиголовців, і кляси перекинчиків), українська мова „збагачується“ ро́сийсько-польськими перекладами з попсутої Англо-Саксами чи Фра́нками латині, а з другого боку, стараннями малодушно-запопадливих рідно-зневірених „европеїзаторів“, долучає, до вже засвоєних раніше, потоки нових „сьогоденних“ Iнтеро-американських шедеврів, попередньо спотворених на хох­ля­ць­кий лад (Рілекс – від релаксу, себто „розслабухи“, та ин.). Зарозумілим „вченим“ прихильникам латині та греки раджу заду­матись над питанням: чи це Боги дарували оракулам давньогрецьку, чи, може, вона виросла з мови грецьких пастухів? Чи не є ознакою „інтелекту“ заздрісного селюка, коли но­во­спе­че­ний напівучений розумник, з трудом вимовивши щойно завчене чуже слово, уявляє, що він уже вознісся на постамент, де засідає „еліта“. Не володіючи мовою-донором. Не здогадуючись про етимологію. Не задумуючись над перекладом „терміну“ і не маючи навіть гадки щодо простої пересічности походження цього „терміну“, нічого не підозрюючи про „хлопську“ природу „вченого“ слова у первісному, рідному для цього слова, мовному середовищі. Зрозуміймо нарешті: европейські мови абсорбували греку і латинь в такій мірі, що слова-терміни для всіх нових понять вони фактично черпають САМІ ІЗ СЕБЕ, хоча для нас воно звучить як ДУЖЕ науковий термін. Чим важче вимовити, тим „науковіший“. Чим менше зрозумілий, тим більше ПАНСЬКИЙ. Звідки „запози­ча­ють“ назви для своїх винаходів Американці? Напевне, з англій­сь­кої. Тоді чому‑б українській мові не скористати з власних, напрочуд багатих, суфіксно-префіксних (наростково-приросткових) засобів? Західні мови творять слова побільшости засобами комбінацій. Ми маємо свої, иньші, можливості. Чому не творити на свій лад? Західні мови не цураються також і слів „простонародного“ звучання для означення понять як в технології, так і в економіці. Чому ми повинні соромитись своїх слів? Невже лиш тому, що пересічна, майже вульгарна простота коротких  ЗАХІДНИХ слів для вуха українського анальфабета звучить як витончена музика, коли їх вимовляють уста европейського „цивілізатора“? Тому, що зрозуміле і влучне рідне слово ріже інтеліґентне вухо синові вчорашнього гноєвоза? Приклад: Львів продукує телефонні апарати (скопійовані зі західних, річ ясна), які називаються „Визначникномера „Мері“ (слід розуміти, в честь назви одного з племен, які заселяли колись московську землю – Мерь). Керівництво (інструкція) – українською мовою, але сам апарат своїм електронним голосом до користувача звертається чомусь по-кацапськи (навіть в межах галицького Бастіону Українського Відродження). Апарат наділений функціональною частиною, що має зватися, в силу якоїсь ґеніальної лінґвістичної знахідки, –„спікерфон“. Жодному вченому панові інтеліґентному інженерові не спало на думку назвати оту деталь одним з простих українських слів: голосник, звучник, звучало, о́звук, говорун, балакун, гучок, гук, дримба,зрештою. Чому? Тому, що пани інженери вміють по буквах прочитати англійське “speakerphone”. Зате не знають, що ричаг (так і написано!) взагалі‑то зветься важіль, а в даному випадку, то зовсім навіть не важіль, лиш язичок (деталь № 12).

Пасивність українського назовництва подиву гідна. Чому, наприклад, телевізор не міг‑би називатись „глядилком“ або „споглядалом“, дисплей – „позиралом“, а комп(')ю(у)тер (скорочене від українського – „той, хто п'є в компанії “) – чим не „мізківник“, „мудрик“, чи, ска­жі­мо, „метик“? Ще синоніми (в цьому контексті): метикун, метець, метко́, мистюк, мислюк (з приводу незвичних для Читача слів запрошую на консультацію до „Словаря української мови за упор. Бориса Грінченка). Освічені люди часом пере­ко­ну­ють мене, що проти міжнародних термінів не попреш. Що, мов­ляв, навіть Фран­цу­зи пишуть «computeur». Брехня для невігласів! Французи кажуть «or­di­na­teur»: послушник, розпорядник, ви­ко­на­вець, лаштун, упорядник, наказовець. На відміну від каль­ку­ля­то­ра чи рахівнички (обчислювача, компутера).

АЛҐОРИТМ ТЕРМІНОЛОГІЧНОГО ПОШУКУ

Для себе я виробив ось який алґоритм науково-технічного перекладу (можна застосовувати не лише в науці):

       1)  Добре освоїтися в певній області знань;

       2)  Постаратися, пам'ятаючи суть явища, разом з тим „забути“ чужомовні терміни, які Ви засвоїли, вивчаючи предмет за чужомовними джерелами;

       3)  Викликати в уяві ті образи, емоції, настрої, логічні зв'язки та асоціяції, які супроводжують ваше особисте сприйняття та розуміння предмету;

       4)  Спромогтися виразити всі ці пов'язання українським словом, яке і стане новим українським терміном. Після чого всі, хто йде за вами, змушені будуть змиритися і запам'ятати точне значення терміну, – незалежно від того, чи їхні особисті емоції співпадають з вашими, – хоча в спеціялістів одного профілю асоціяти­в­ні емоції та логіка переважно схожі. Передбачається також, що Ви добре чуєтеся в глибинах рідної мови; якщо ні – берете до рук синонімічний словник звичайної (побутової) мови (боронь Боже – спеціяльний технічний!). Але припустімо, що ваші пошуки зазнали провалилися. Тоді:

       5)  Лише після описаних вище чотирьох процедур Вам дозволено, у випадку невдачі сумлінно переведених спроб (1) – (4), згадати первісний чужомовний термін і спробувати його перекласти, але не як спеціяльнийтермін, а як звичайне англійське, німецьке, чи иньшої мови, слово, котре у власному мовному середовищі має відповідне емоційно-мотиваційне навантаження і означає якийсь простий предмет, просту дію, ознаку чи стан. Не лякаймося простих слів. Знаєте, як на́рід великої культури, Французи, називають ґальванічний елемент? – стопка або купка (pile). Атомний реактор – атомна купка. Гарно, правда? Ми часто в назовництві забуваємо, що „не святі горшки ліплять“. Скажімо, резонанс це є дослівно відзвук (sonner – звучати). Чим погане слово? Нині розповсюджений в „Інтернеті“ термін site (сайт) не означає нічого таємничого, а перекладається всього-лиш як сторона, ца́рина, царинка, сторінка, сторононька, обі́йстя, домівка, те́рен; тоді page мало‑б значити картку при такій домівці.

       6)  Са́ме первісне, емоційне, не наукове значення чужого слова слід пробувати описати ук­раї­н­сь­ким відповідником. Приклад: поширений термін спрей мав‑би перекладатись, як фуркавка, прискавка. Нерідко чужинецькі слова своїм звучанням викликають неадекватні асоціяції, шкідливі з точки зору вироблення правильного сприйняття нових понять. Середня школа витрачає зайві зусилля на призвичаєння учнів до чіткої вимови таких слів, як „перпендикуляр“ (простопад). У „Новинах“ Львівського телебачення 16^го жовт­ня 2000^го року я зазнав незрівнянної насолоди відмолоджуючого реготу, тричі учувши в теле-репортажі прокоординальні покращання, зміни, ще там щось – у зв’язку з присвоєнням статусу „національного“ наступному з черги задолизному закладові. Бідацтво в телестудії, – яке скінчило повний курс навчання у якомусь, на той час іще не національному, інституті, – так і не змогло збагнути ріжниці між кардинальним (ґрунтовним, глибоким, важливим) і координатним (спів-відмітним, спів-по́мірним, спів-рядним, рівнорядним, прав­це́вим, рядовиковим, спів-упорядним).

Чи багато хто із нас з Вами, шановні Читачі, утримався від спокуси уявити собі, як кимсь немилосердно трясе, вперше почувши незнайоме слово стрес? Мало хто здає собі справу з того, що модне поняттястрес не має нічого спільного з відчуттям підгицкування, і далеко не обмежується колом потрясінь. Непотрібних асоціяцій не виникало‑би, якби рідні мудрагелі одразу переклали стрес як зусилля, напруга, тиск, пригнічення, тягар, напруження…

       7)  Часто чужі наукові слова вже є комбінацією старої греки чи латині. Не біда – у Греків вони теж щось означали. Приклад: значення відомого терміну біфуркація в українській мові точно передається простим словом ростік, яке означає розділення русла річки на два рукави. Але звертатися за порадою потрібно до тієї са́ме мови, яка первісно і створювала термін, а ніколи не звертатися до вже спотворених проміжних перекладів (не має значення, ро́сийських, чи якихось иньших). Якщо нетерплячий Читач іще не покинув ознайомлюватися з моїми настановами, то можу його втішити, що половину алґоритму вже перейдено;

       8)  Припустімо, що ми й далі незадоволені нашим перекладом. В цьому випадку можемо дозволити собі поцікавитися – а як трактують відповідне поняття власне ті самі иньші мови, до яких ми поки-що не бажали звертатись. Приклад: англійське многовиддя (є такий ґеометричний термін – manifold, від „многократности“) Французи перекладають як різноманіття – може і нам варто піти услід? На цьому етапі можна звернутись і до слов'янських мов, але з обов'язковим поверненням до пункту (6).

Якщо попередні вісім (!) кроків не привели до перемоги, – щойно тепер хай буде нам дозволено наважитись на відчайдушний дев'ятий крок:

       9)  Звертаємось до „общепонятного“ „братово́го“ языка, як такого, що ним, на жаль, володіємо, і до нього призвичаєні краще, чим до рідного (з причини угро-фінського, навпіл з тюркським, походження, я не відніс цього языка до попереднього пункту, де йшлося про слов'янські мови).

     10)  I знову‑ж обов'язково переходимо процедуру (6). Переважно професійні продуценти сучасних спеціяльних словників одразу починають з кроку (9), і ним‑же й закінчують, рідко завдаючи собі труда перейти хоча‑б часткове очищення процедурою (6). З десяти кроків спромагаються від сили на два, та й те – в найгіршому варіянті! На завершення – крок останній, 11^й:

     11)  Якщо, мимо всіх старань, Вам прийшлось узяти на душу гріх вчинку (9), – не забудьте покаятись при черговій сповіді і пожертвуйте частку гонорару за сотворений Вами „український“ спеціяльний словник на якусь дійсно українську Церкву – задля спокути.

Нумо прагнути, щоб Україна одержала такі науково-технічні, правничі, бизнесові (ділові), господарсько-банківські, військові, спортивні, технічно-прикладні (ужиткові), і несть їм числа, словники, з яких вжодному разі жоден користувач не зміг‑би запідозрити, що існує якась спорідненість між українською та ро́сийською мовами!

Любителям „точного“ перекладу можу за взірець протилежного підходу нагадати поширене ро́сийське слово „де­жур­ный“. Дослівним перекладом французького «être de jour» є прийняте в ро́сийському війську„быть дне­ва­ль­ным“. Українське слово „черговий“ своїм змістом аж ніяк не відповідає жодному з наведених термінів, але мимо цього жодному „пуристу“ від перекладів не спадає на думку критикувати цей український термін, який зовсім спокійно увійшов до мови і закріпився в ній (правильно вимовляємо черговець, так само, як провідець, провадник, ведун, а не ведучий). Подібні речі можна сказати і про слово підручник (manuel),якому, ну вже зовсім, не „відповідає“ ні ро́сийське учебник, ні англійське textbook. Навіщо‑ж, в такому разі, наполягати на точній кальці в иньших випадках, на зразок кальки „ключові слова“ (key words – в науковій літературі, в базах даних)? Можна‑би, і цікавіше, і простіше, мовити: зачіпки, гачки, загачки… Щось у наших „науківців“ чи фантазії бракує, чи свободи думки, чи мислення скуте…

Другою назадкуватою дурницею є поширене серед недовірливо­прискіпливих „перекладачів“ небажання надавати нових значень старим словам. Це тільки український невпопад „самокритичний“, надто завчений розумник не згодиться назвати, скажімо, автомобільну лє­бёдку – воротилом, навоєм, мотовилом, кружцем чи кружалом. На тій дурній підставі, що обидва терміни вже використовувалися в ткацькому верстаті, що вони є „надто“ народніми і „застарілими“. А в иньших народів такого встиду перед своїм рідним не зустрічаємо. Поляки називають возом не тільки селянську гарбу, але і залізничний вагон, і машину, і автомобіль. I не почуваються від того селюками. Як і від стоматологічного терміну „próchnica“ (карієс), по-нашому – струхніння, трухлина зубів. Або від того, що менеджмент абсолютно демократично називають наукою керування, розпорядництвом (nauka o za­rzą­dza­niu), а, скажімо, палеоліт та неоліт – відповідно „епохою лупаного та точеного каменю (epoka kamienia łupanego, gładzonego).

Передвоєнні інтеліґенти в тім відношенні значно менше комплексували. Наприклад, фіґуру, котра тепер називається конусом, іменували стіжком (зменшене від стіг), а фокус перед Першими Совєтами українські професо́ри казали учням називати дуже романтичним, – і водночас точним, – словом „збіросвіт“. I що‑ж, виростали з таких учнів знамениті вчені – нічогісінько їм не бракувало.

ІЗ ВЕЛИКОЮ ПРИКРІСТЮ, майже розпачем, доводиться ствердити, що українська молодь поширює тенденцію усунення української мови зі щоденного вжитку міської („передової“ ?) людини: 6^го травня 2001^гороку о годині 11²⁰ я довідався від радіо „Ініціятива“, що віднині вихід на зв'язок називатиметься конектс. Це був український  вклад, так‑би мовити, у граматику англійської мови (connects), ще навіть не зафіксований електронним (on line) словником Вебстера; щось середнє між дієсловом connect та іменником connection. Очевидно, маємо справу з пошестю бездумного се­лю­ків­сь­ко­го мавпування: „при доброму конекті“ – Кость Бондаренко, „Поступ“, число 125(783), 16–22 серпня 2001^го року. Ще два приклади розумової анемії: „трафік (рух, перебіг) упав“ – Лесь Житай, „Поступ“, число 66(724), 3–9 травня 2001^го року; „розрішення дисплею“(роздільна здатність, роздільність, розрізнення позиралка) – радіо „Ініціятива“, 9^го лютого 2002^го року.

Не раджу глибоко вникати в галузь „компутерної“ лексики то́му Читачеві, який міг-би мати проблеми на нервовому ґрунті. Лиш натякну: нажимати (натискати); застартувати (запустити); загрузочний диск (пусковий, ладуючий, диск вантаження, запуску); кнопочка (ґудзик); клікати, клякати (клацати); драйвер (привід); шлейф (шлея) – оце я записав 13^го травня 2001^го року з висилання „Компартія“ радіо „Ініціятива“ о годині 11^й вдень. Хлопці роблять, що можуть, часом навіть пропаґують влучні замінники кацапського жарґону для праці з метиком (мізківником, метикуном, мудриком, ком­п(')ю(у)те­ром), та бракує їм сили, грошей, часом – начитаности, але вони не винні: українська молодь вже не належить Україні. Принаймні в галузі мови. А без мови… пощо?! Може, вдасться згодом завернути хвортуною в иньший бік, та для цього потрібна праця. Праці не видко.

Тепер питання: за що ми боремось (якщо взагалі боремось, у властивому значенні слова), на що надіємось, до чого прямуємо? Хіба не є, сподіваюся, вершиною нашої релігії побудова процвітаючого самостійно-европейського і цивілізовано-ринкового Московського князівства № 2 зі столицею в Кієвє?

ВСЕОМОСКОВЩЕННЯ

Не академічні „уселюдські“ теревені „пост-модернізаторів“, а щоденне життя різко ставить таке питання. Чи маю я людське право зненавидіти ро́сийську мову за її пересадне поширення, – так, як кожна людина ненавидить мозолі на своїх ногах і намагається їх усунути? Коли на двадцятому році „незалежности“ мої діти змушені вивчати компутер за добротними товстелезними підручниками, написаними ро́сийською мовою і виданими, наче для насмішки, київським видавництвом? Чи маю я людське право зненавидіти своїх „незалежних“ Посадників („президентів“) поіменно і волати до неба о помсту? За опіку, увагу до мови, за анти-українське розпорядження коштами у нашому, до цього часу феодально-розподільчому, суспільстві? Що насправді ґарантує Ґарант? А як там щодо „цвіту нації“, лінґвістично-гуманітарної „інтеліґенції“? Нема заробку, що? А як щодо технічної „інтеліґенції“? Мислите, що розмовляєте українською мовою? Не дуріть себе. Глибина мовного безглуздя і твердь яничарства технічної „інтеліґенції“ сумірні хіба що з глибиною власного її самодурства, самозакоханого чванства, і нічим не обґрунтованої зарозумілости.

Разом з опікунським редактором „Поступу“ свого часу ми заповіли суперечливе твердження. Мовляв, воно може й добре, що досі немає широко розповсюджених україномовних операційних систем. Якби з'явилася операційна система з такою‑ж „україномовною“ лексикою, як, скажімо, в бумагах українського „казначейства“ чи „губернаторства“; з такою‑ж лексикою, як при розгляді всілякого роду „спорів“ (себто суперечок) юридичного характеру, – уявляєте, на які узаконені мовні „перли“ наштовхнувся‑би пересічний, але ще не зіпсований рускоязичієм користувач зі здоровим відчуттям української мови?! І це вже було‑б навічно, бо редагувати операційну систему компутера – справа копітка та коштує гроші. Ґарантований серцевий напад, коли Ви щодня сідаєте за компутер, і з дня у день він до Вас белькоче, в кращому випадку – знавіснілою ро́сийською, в гіршому – „українським“ суржиком („Поступ“, число 93(537) від 30^го травня 2000^го року).

Як у воду гледіли. Нині вже існує автоматичний вибір мови спілкування з машиною, як в Інтернеті, так і в деяких продуктах західних фірм. Мені ближче не відомий механізм створення багатомовного продукту західними виробниками, – якими засобами вони це здійснюють, кого залучають, де беруть „знавців“ української мови. Але так виглядає, що Інтер і тут поспішив ухопити ласий заробок, випередив, як завжди, неповороткого україномовця і знову встиг першим затулити горизонт. Беремо навгад продукт. FlashGet (http://www.amazesoft.com). Версію 0.87 „з'українізував“ Сергій Босак (мова пізніших версій значно покращена Андрієм Слезенко). Читач переконається з далеко не повного переліку блудів, що мова первинної версії цього продукту, і українська мова – це дві зовсім різні мови, в тім числі, і з точки зору елементарного правопису:

ТАБЛИЦЯ

Подані нижче пропозиції не варто мати за якийсь „правильний“ норматив. Вони скеровані до совісти молодиків, яким ще писати й писати українське системне забезпечення. Виключно задля роздумів про встид скацапізованого мавпування і про невичерпні можливості ріжних способів мовного відсунення од настирливих братів наших старших. У Павутині можна знайти декілька домівок, в яких розміщені так звані „відкриті“ словники, зокрема, новітніх термінів. Часом у тих словниках наштовхуємося на справді милозвучні знахідки; зрештою, як і українізованих системних продуктах. Наприклад, “at” (@) зветься равликом, “OK” – „Гаразд“, “hive-key” дослівно перекладено як „вулик“. Те, що Читач побачить у моїй таблиці, часом звучатиме для його вуха дисонансом, а, напевне, в багатьох випадках мені й не спало на думку якнайкраще слово. Кличу Читача замислитись над своїм власним мальовничим варіянтом і його поширювати. Щоб тільки він корінням виростав геть із самого долу арійських глибин народної чарівної та емоційної праукраїнської мови.

ДО ЩОДЕННИХ ВИСЛОВЛЮВАНЬ: