Навіщо літера Ґ в українській мові?

В українській мові є два різні звуки, подібні до латинських h і g. Раніш вони позначались на письмі й друковано літерами г (h) і ґ (g). Під час одної реформи українського правопису в тридцятих роках літеру Ґ (g) скасовано. Мотивували це тим, що літера в написанні іноземних слів і прізвищ ніби творила велику плутанину, бо її треба було писати в словах латинського походження, а також із сучасних європейських мов, де чується звук g, наприклад, ґенерація, Ґюго; в словах грецького походження або в сучасних іноземних словах, де чується звук h, потреба в цій літері відпадала, скажімо, географія, Геродот, гусар. Прибічники цієї реформи додавали, що в українській мові слів із звуком g поглядно не так уже й багато, а тому відповідну вимову їх легко запам'ятати.

Написання українських слів із звуком g на початку чи в середині слова раз у раз змушує гостро відчувати брак скасованої літери при нескасованому звуці, який, звісно, скасувати в живій мові не можна, хоч би як того хотілося задля спрощення чи для якоїсь іще мети. Отож, виникла дуже незручна ситуація, коли певний звук у мові є, а знака для нього в правопису нема, тому-то хоч-не-хоч, а щоразу, коли натрапляєш на українське слово з звуком g, доходиш висновку, що викинули літеру з нашого алфавіту необачно, похапцем.

Слід зауважити, що скасування цієї літери припало на той час, коли вчинено було багато перекручень і збочень, коли заявились "реформатори" не тільки українського правопису, а й самої української мови, які рішуче виступали, наприклад, проти слова чекати , бо, мовляв, є слово ждати ,- або вимагали викинути слова щойно, тільки-но, допіру, залишивши їхній синонім тільки-що; природний український вислів "насипати борщу, юшки (чи навіть вина)", який ми подибуємо не тільки в наших класиків, а й у сучасного поета М.Бажана, вони вважали за прояв мовного шкідництва... Наслідки всіх цих дивацьких заходів, що набирали часом анекдотичного характеру, давно вже переборено й виправлено: в шеститомному Українсько-російському словнику, виданому Інститутом мовознавства АН УРСР 1958-1963 рр., ми бачимо всі ці "крамольні" слова й вислови, і вони не викликають тепер ніякого сумніву. Не бачимо тільки скасованої тоді за одним заходом ні в чому не повинної літери ґ (g), її нема ні в словниках, ні в підручниках, узагалі ніде нема.

Цілком слушно й доцільно, реформуючи на початку революції російський правопис, викинули з алфавіту літери ять(Ђ), бо вона позначала той самий звук, що й е, так зване "десятиричное" і, адже не було ніякої різниці у вимові між ним і "восьмиричним" и, а також відкинули твердий знак (ъ) на кінці слів, бо він там нічого не позначав. Але зовсім інша річ із літерою ґ (g) в українському алфавіті. Вона - не тотожна жодній іншій літері й часто відрізняє схожі слова з одним різним звуком і різним значенням. Візьмімо слова гніт (напишемо його для виразності латинською транскрипцією -hnit), що є відповідником до російських слів гнет, угнетение, і ґніт (gnit), що означає по-російському фитиль; грати (hraty) - дієслово, відповідник до російського играть і Ґрати (graty) - іменник, по-російському решетка; гулі (huli) - по-російському гулянье, і ґулі (guli) - множина іменника, відповідниками до якого є російські слова шишка, волдырь.

Звукова й значеннєва різниця цих слів, не позначена окремою літерою, не тільки утруднює читання писаного й друкованого тексту з цими словами, а іноді призводить до того, що важко добрати, про що йдеться. Ось фраза: "Це твої перші гулі, хлопче, а скільки їх ще буде в тебе попереду?" Про що тут